Ярослав Чуперчук народився 19 вересня 1911 року в Криворівні — селі, настільки просякнутому гуцульською традицією, що згодом воно стало справжньою натурою для «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. Легко уявити, як це середовище сформувало його ще змалку. 1927 року, щойно закінчивши середню школу, Чуперчук вступив до Тернопільської хореографічної школи, де його наставником був не хто інший, як Василь Авраменко, який відправив його в дорогу словами, що стали власним життєвим гаслом Чуперчука: «Танець — це мова, могутня мова, що допомагає нам спілкуватися з душею».
Його кар’єра почалася на сцені Станіславського драматичного театру (сьогодні — Івано-Франківськ), де народні танці його аматорського ансамблю вразили глядачів настільки, що, за деякими свідченнями, здавалося, ніби сам Олекса Довбуш зійшов з гори, щоб виступити. Коли грудні 1939 року Івано-Франківськ сформував власний Гуцульський ансамбль пісні і танцю, Чуперчук став його першим балетмейстером, створюючи такі номери, як «За Бескидами», «Гуцулка в полі» та «Коломийки», подорожуючи від села до села в пошуках справжнього фольклорного матеріалу — робота настільки ретельна, що сам Павло Вірський пізніше запросив Чуперчука створити «Гуцулку» для власного колективу.
1946 року він переїхав до Львова, щоб поставити гуцульський танець для вистави «Олекса Довбуш», заснувавши по дорозі те, що стало ансамблем пісні і танцю «Галичина». Через три роки, 1949-го, Чуперчука заарештували за звинуваченням у «націоналізмі» й засудили на одинадцять років — і навіть у засланні він створив український ансамбль пісні і танцю серед товаришів по ув’язненню. Коротке звільнення 1956 року привело його до Львова саме тоді, коли розроблялася вже класична сьогодні сценічна «Голубка» на основі рухів, записаних у Снятинському районі, а до 1959 року він уже працював балетмейстером і навіть зіграв невелику роль у кінопостановці «Олекса Довбуш».
Чуперчук продовжував творити з ансамблем «Галичина» до кінця своєї кар’єри — «Чепурненька», «Аркан», «Лісоруби», «Волошка» серед його найвідоміших номерів, — вибудувавши доробок, що на заході України впливом стоїть поряд із доробком Василя Верховинця. Він помер 2004 року, присвятивши життя тому, щоб винести гуцульську народну хореографію з гір, у яких виріс, на сцени далеко за їхніми межами.
