Люся Лідія Любка Павличенко (для більшості просто «Міс Пі») залишила незгладимий слід у світі українського народного танцю не лише в Канаді, де вона народилася й прожила все життя, а й у далекій, але дуже дорогій її серцю Україні.
Люся була старшою донькою доктора Тимофія та Анастасії Павличенків, видатних лідерів української громади.
Мати Люсі, Анастасія, навчила її та її сестер українського народного танцю ще змалку. Познайомившись із балетом у вразливому віці 15 років, вона потрапила під його чари й уже не могла вирватися. Люся була силою, з якою доводилося рахуватися, і майже три роки блискуче переконувала батьків дозволити їй займатися балетом. Це було неабияким досягненням, особливо для молодої жінки у 1950-х, яка обирала нетрадиційний життєвий шлях.
Люся тренувалася влітку з Королівським Вінніпезьким балетом, що принесло їй увагу й повагу шанованого художнього керівника Арнольда Спора. Вони підтримували стосунки взаємного захоплення й поваги аж до його смерті.
Люся була візіонеркою. Вона мислила нестандартно, йшла в такт власному ритму й була сповнена рішучості йти за бажанням свого серця через внутрішню стійкість і безкінечну наполегливу працю. Вона вивчала балет у Королівській академії танцю в Лондоні, Англія. Успадкувавши крихітну балетну школу від Ширлі Уіттет, своєї наставниці й учительки, 1954 року вона заснувала Саскатунську школу балету, яка й досі працює як Саскатунська школа танцю.
1959 року вона разом із сестрою Надією співзаснувала Український танцювальний ансамбль «Євшан». Потім вона відкрила свій особистий opus, коли віддані учні заохотили її заснувати ансамбль «Павличенко Фольклорик» (PFE) 1967 року. Це дало їй сцену, де її душа могла злітати, виражаючи через танець і рух свою любов, радість і те, наскільки важливий і впливовий у її житті вплив української культури й традицій. Її хореографія була неперевершеною. Вона говорила й промовляла безпосередньо до сердець своїх учнів і глядачів.
Багато з її учнів обрали кар’єру в танці та суміжних мистецьких сферах і продовжують надихати й спрямовувати інші покоління. Її зусилля — свідчення життя, присвяченого пристрасному прагненню й здійсненню власних мрій.
Її досягнення сягали від узбережжя до узбережжя, перетинали океани й охоплювали два зворушливі тури Україною, що принесли їй визнання в Київському залі слави хореографічного мистецтва. Міс Пі започаткувала визнаний критиками Саскачеванський театр танцю — перший професійний балетний колектив у Саскачевані.
Nation Builder’s Award, Зала слави жінок, почесне членство в Dance Saskatchewan і найвища нагорода Саскачевану, Орден пошани Саскачевану — це лише скорочений список її нагород.
Люся Павличенко мирно відійшла у віці 79 років 25 листопада 2012 року. Саме тоді «Павличенко Фольклорик» разом із Українським православним хором «Ластівка» готувалися до туру «Спадщина» Україною. І Міс Пі справді залишила велику спадщину, що назавжди змінила бачення танцю.
2013 року, під час туру Україною, учні й вихованці Міс Пі змогли продемонструвати її та власний талант і мистецтво на численних виступах у Житомирі, Чернівцях, Львові, Кропивницькому та Києві. У Кропивницькому, відвідавши єдиний у світі музей українського хореографічного мистецтва, PFE презентували матеріали про життя й творчість Люсі Павличенко, які посіли гідне місце серед інших легенд історії українського танцю.
Спадщина Міс Пі й досі живе та представлена по всьому світу, а її пристрасть живе в серцях її наступників.
