Рушник — це вишитий чи тканий обрядовий рушник, завширшки 20–50 см і завдовжки до чотирьох метрів, — і в українській традиції він супроводжує людину буквально від народження до смерті. Новонародженого одразу клали на рушник; на іншому кінці життя гуцули вивішували рушник у вікні, сигналізуючи про смерть у родині, накривали ним покійного та волів, що везли віз, і опускали труну в могилу теж на рушниках.
Між цими двома межами рушник виконує на весіллі більше обрядової роботи, ніж майже будь-який інший предмет. Ним зв’язували руки пари під час заручин і вінчання; наречена й дружки носили його на грудях на дівич-вечорі; на ньому стояла пара, залишаючи батьківську домівку нареченої, і під час самого вінчання; на рушник ставили й готовий весільний коровай. Як частина посагу нареченої, добре вишитий рушник був прямим, наочним доказом її майстерності. Звичай сягав далеко за межі весілля — рушником прикрашали водохресний льодяний хрест і трійцяну березу, обгортали останній сніп на жнивах, вивішували за вікно дівчата, що сподівалися дізнатися свою шлюбну долю на Андрія, і навіть використовували, щоб підняти останню балку на місце під час будівництва хати, а потім дарували його робітникам як подяку.
Кожен регіон вишиває свої рушники по-своєму, і ці відмінності достатньо конкретні, щоб читатися як підпис. Київські, полтавські й чернігівські рушники тяжіють до вертикального квіткового візерунка «дерева життя», причому полтавські — до яскраво-червоного кольору, а київські — до червоного в поєднанні з чорним чи синім. Подільські — геометричні, виконані паралельними смугами зі стилізованими птахами й тваринами; волинські використовують синьо-червону геометрію хрестиком або настилом; закарпатські рушники тяжіють до чорного, червоного й жовтого в техніці «низь»; а буковинські й тернопільські варіанти можуть бути вишиті настільки щільно, що візерунок покриває цілу чверть тканини. Найбільші збережені колекції зберігаються у Львівському музеї етнографії та художнього промислу й Київському музеї Івана Гончара — нагадування, що рушник ніколи не був просто тканиною, а справжнім записом свого походження в носимому масштабі.
