Так само, як картини-пазли складаються з численних шматочків, європейські міста складаються з численних, колись самостійних, невеликих містечок. У Будапешта, наприклад, є своя Буда й Пешт; у Праги — свій Вишеград і Мала Страна; а Чернівці нітрохи не гірші — вони складаються з Ленківців і Роші, і чарівної Садгори. Колись монетний двір і велике ярмаркове містечко, Садгора була поглинута Чернівцями, але зуміла зберегти свою самобутність.
Містечко виникло навколо монетного двору. Ідею його заснування вперше висунув головнокомандувач російської армії під час російсько-турецької війни 1768–1774 років. Проєкт потім втілив саксонський барон Ніколаус Гартенберг, який привіз німецьких фахівців для розбудови міста. До них згодом приєдналися ковалі й кравці, пекарі й декоратори, а зрештою в містечку з’явилися навіть пивовар і каретник! Так і виникла Садгора. Але звідки назва? Українською прізвище Ніколауса, Гартенберг, буквально означає «садова гора» — «сад гора». Навколо поселення також було багато садів і гора, тож назва здавалася ідеальним пасуванням.
Містечко мало власну самобутню культуру й фольклор. Одним з «облич» цієї культури був місцевий танець під назвою «Садгірська полька». (Багато хто помилково вважає, що слово «полька» походить від «полька» (жителька Польщі) — буквального перекладу цього польського слова. Справжнє ж значення походить від чеського слова, що означає «половина», або, у цьому випадку, — півкрок.)
«Садгірська полька» (укр. Садгірська полька) вирізняється великою легкістю та грацією рухів, що перегукуються із синкопованими кроками та неповторним буковинським мелосом. Танець підкреслює гордість і силу чоловіків-танцівників, протиставлену витонченості й грації дівчат. Деякі рухи дуже схожі на румунські й угорські танці. Танець включає доволі цікаве запрошення до танцю. Запрошуючи дівчину, чоловік клав хустинку собі на долоню, а тоді, приймаючи запрошення, дівчина клала свою руку зверху на хустинку. Цей жест позначав певні правила поведінки тієї доби.
Традиційні садгірські костюми були дуже елегантними. Дівчата носили гарні вишиті сорочки, пишні спідниці «рікля» (широкі й барвисті, прикрашені стрічками, лелітками та мережкою), а на голові — убір, прикрашений ковилою, що звався «кодина». Чоловіки носили капелюхи з пір’ям, вишиті сорочки, білі штани з візерунком по низу та легкий кептар (жилет).
Цей танець уперше поставив 2008 року хореограф Леонід Сидорчук для танцювальних ансамблів «Вітер» (Едмонтон) та «Явір» (Торонто), а вже 2009 року «Садгірську польку» відродили (з кількома незначними змінами) за допомогою Буковинського народного ансамблю пісні і танцю.
