Мотиви української вишивки обирали не лише за зовнішній вигляд — найдавніші з них несли символіку давніх культів природи, і навіть коли століття стерли початкове значення до чогось абстрактнішого, сама символіка ніколи не зникала повністю. Певні дерева, зокрема, поверталися знову й знову. Береза, пов’язана з жіночою енергією, дівочою чистотою й родючістю, вважалася настільки священною, що язичницькі жерці забороняли рубати берези в священних гаях, вірячи, що в їхніх гілках живе божество; березовий сік вважали цілющим, а березові гілки, використані в обряді, зберігали як оберіг від блискавки й граду. Вишневе дерево несло власну вагу як символ весни, краси й кохання — в українській мові «вишня» має спільний корінь із «Вишнім», одним із давніх імен Всевишнього, а ще до того, як разом із Петром I з’явилися новорічні ялинки, вишневі гілки, які проганяли на квітіння в хаті до Нового року, читали як справжню ознаку прийдешньої удачі.
Квіткові мотиви сягають не менш глибоко, і жоден із них — не глибше за вінок: коло, «сплетене» з квітів, що уособлювало саму Матір-Землю, цвітіння, багатство й нове життя, багато описане в українському фольклорі, особливо в буковинських колядках. Найяскравіше воно проявлялося на Івана Купала, літнє свято, коли молоді дівчата плели квіткові вінки з чіткого переліку дванадцяти рослин — безсмертника, деревію, барвінку, журавлини, маку, хмелю, троянди, незабудки, чорнобривців, любистку, ромашки й волошки — і кожна несла конкретне значення: барвінок — вічне життя, троянда — віру й кохання, хміль — розум, мак — молодість і красу, незабудка — добру пам’ять і так далі списком, а деревій, що символізує незламність, отримував найпочесніше місце з усіх.
Барвінок особливо пронизує незвично велику кількість українських звичаїв. Оскільки його листя тягнеться до всіх чотирьох сторін світу, його іноді називали «хрестоподібною травою» — символом і незгасної молодості, і єдності живих із предками: барвінок у цвіту означав кохання, барвінок на могилі означав пам’ять. Наречені несли вінки з барвінку, щоб запросити весільних гостей, а потім зберігали їх для колиски первістка; деякі навіть зривали весільний барвінок із могили шанованого покійного родича, вірячи, що це надійно закріпить кохання шлюбу — так само міцно, як ту пам’ять. Мотиви барвінку й досі вишивають на весільних рушниках і ширинці — хустці, яку наречена дарувала нареченому як свою відповідь на пропозицію, — несучи ту саму символіку далі в нитках ще довго після того, як самі квіти зів’яли.
