Дукач — це медалеподібна підвіска, яку носять на стрічці на шиї; за традицією вона позначала перехід дівчини з дитинства в дорослість, а сама назва — пряме запозичення від «дуката», західноєвропейської золотої монети, що вперше потрапила в Україну через Венецію в XIII столітті. До XIX–XX століть дукачі різнилися за вартістю дуже сильно — від тонкої ювелірної роботи до простих штампованих металевих пластинок, — але навіть найпростіші мали значення: їх носили і в свята, і в буденні дні, передавали від матері до доньки, а коли родині доводилося купувати чи замовляти дукач у майстра, він міг коштувати дорожче за все інше майно домогосподарства разом узяте.
Класична форма поєднувала медаль із бантоподібною брошкою — стрічку, зав’язану в чотири петлі, з невеликою короною, вкладеною між двома верхніми, — іноді доповнену шматочком граненого скла, стиль, найтісніше пов’язаний із Лівобережною Україною. Справжні європейські та російські медалі XVII–XVIII століть іноді перетворювали на саму підвіску, хоча більшість виготовляли спеціально золотарі за допомогою техніки штампування, часто в комплекті з відповідними сережками й перснями. Найпростіші варіанти були просто з темної міді чи світлої латуні, що заміняли золото.
Один особливий стиль — «коронатка», або «коронований дукач», — веде свій родовід від практики Католицької церкви урочисто коронувати ікони, починаючи з першого такого коронування 1717 року: спеціальні медалі карбували в Римі з цієї нагоди, зазвичай із зображенням Богородиці чи Серця Ісуса, і цей стиль став особливо пов’язаним з Полтавщиною. Пізніші дукачі часто натомість несли портрети імператриць, насамперед Катерини Великої, скопійовані й перекопійовані стільки разів упродовж поколінь, що її обличчя поступово розмилося у щось геть інше — ціла візуальна епоха, стиснута в одну добре зношену монету.
