У кожного сценічного народного танцю є предок — давніше, неогранене джерело, яке хореограф з часом переробив для театру, пропустивши крізь власне бачення й можливості своїх танцівників. Знайти цей незмінений оригінал, не зачеплений жодною сценічною постановкою, з кожним роком стає складніше. Високо в Карпатах, у місті Верховина, одна родина зробила цей пошук майже непотрібним.
Ілюки — родина з 32 осіб, що формує власний фольклорний танцювальний ансамбль, і вже 33 роки — з 1982 року — їхній репертуар залишається справді незмінним: «Віпче гуцулка», «Решето», «Виник» і «Аркан», танцюються точнісінько так, як їх танцювали попередні покоління родини, передані у спадок, а не як хореографія. Коли глава родини Микола Ілюк починає «Аркан» — за його власним описом, покликаний «змусити гори здригнутися» — до танцю долучаються навіть чоловіки віком до 75 років, рухаючись від повільного початку до повноцінного, наростаючого вихору, перестрибуючи через топірці, покладені на землю, — знаряддя, які, за гуцульським повір’ям, можна використати навіть проти самого диявола.
Родина пронесла цю саму незамутнену традицію й за кордон, виступаючи у Франції перед глядачами, які зустрічали їх зі щирим захопленням, і перед українцями діаспори, яких до сліз зворушував настільки автентичний виступ. Для учасників Ukrainian Dance Workshop Tour візит до Верховини пропонує щось справді рідкісне: можливість побачити «Аркан» у виконанні і навченого професійного колективу на кшталт «Гуцулії», і самої родини Ілюків — одне за одним, живий, наочний урок того, як саме танець мандрує від свого сільського джерела до професійної сцени, і що, якщо взагалі щось, лишається по дорозі.
